Біблійне значення жінки у сні

Genesis 2:18-25

¹⁸І сказав Господь Бог: „Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього“. ¹⁹І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину́, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі — воно ймення йому. ²⁰І назвав Ада́м імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була. ²¹І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. ²²І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. ²³І промовив Адам: „Оце́ тепе́р вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона жінкою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. ²⁴Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом“. ²⁵І були вони на́гі обоє, Адам та жінка його, і вони не соро́мились.

Genesis 3:1-20

¹Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: „Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева ра́ю?“ ²І відповіла жінка змієві: „З плодів дерева раю ми можемо їсти, ³але з плодів дерева, що в сере́дині ра́ю, — Бог сказав: „Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти“. ⁴І сказав змій до жінки: „Умерти — не вмрете! ⁵Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло“. ⁶І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, — і він з'їв. ⁷І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що на́гі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі. ⁸І почули вони голос Господа Бога, що по ра́ю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю. ⁹І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: „Де ти?“ ¹⁰А той відповів: „Почув я Твій голос у раю́ — і злякався, бо наги́й я, — і сховався“. ¹¹І промовив Господь: „Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?“ ¹²А Адам відказав: „Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв“. ¹³Тоді Господь Бог промовив до жінки: „Що́ це ти наробила?“ А жінка сказала: „Змій спокусив мене, — і я їла“. ¹⁴І до змія сказав Господь Бог: „За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойо́го життя. ¹⁵І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жали́ти його в п'яту“. ¹⁶До жінки промовив: „Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожада́ння твоє, — а він буде панувати над тобою“. ¹⁷І до Адама сказав Він: „За те, що ти послу́хав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: „Від нього не їж“, — прокля́та через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойо́го життя. ¹⁸Тернину й осо́т вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. ¹⁹У поті свойо́го лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся“. ²⁰І назвав Ада́м ім'я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого.

Proverbs 1:20-33

²⁰Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає, ²¹на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої: ²²„Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́? ²³Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої! ²⁴Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався! ²⁵І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли! ²⁶Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх. ²⁷Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас, ²⁸тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, — ²⁹за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього, ³⁰не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами! ³¹І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, — ³²бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить! ³³А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“

Proverbs 8:1-36

¹Чи ж мудрість не кличе, і не подає свого голосу розум? ²На верхі́в'ях холмі́в, при дорозі та на перехре́стях стоїть он вона! ³При брамах, при вході до міста, де вхо́диться в двері, там голосно кличе вона: ⁴„До вас, мужі, я кличу, а мій голос до лю́дських синів: ⁵Зрозумійте но, не́уки, мудрість, зрозумійте ви розум, безглу́зді! ⁶Послухайте, я бо шляхе́тне кажу́, і відкриття́ моїх губ — то просто́та. ⁷Бо правду говорять уста́ мої, а лукавство — гидо́та для губ моїх. ⁸Всі слова́ моїх уст справедливі, нема в них круті́йства й лука́вства. ⁹Усі вони про́сті, хто їх розуміє, і щирі для тих, хто знахо́дить знання́. ¹⁰Візьміть ви карта́ння моє, а не срі́бло, і знання́, добірні́ше від щирого золота: ¹¹ліпша бо мудрість за пе́рли, і не рівняються їй всі клейно́ди! ¹²Я, мудрість, живу разом з розумом, і знахо́джу пізна́ння розва́жне. ¹³Страх Господній — лихе все нена́видіти: я нена́виджу пи́ху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста́! ¹⁴В мене рада й огля́дність, я розум, і сила у мене. ¹⁵Мною царю́ють царі, а законода́вці права́ справедливі встано́влюють. ¹⁶Мною пра́влять владики й вельмо́жні, всі праведні су́дді. ¹⁷Я кохаю всіх тих, хто кохає мене, хто ж шукає мене — мене зна́йде! ¹⁸Зо мною багатство та слава, трива́лий маєток та правда: ¹⁹ліпший плід мій від щирого золота й золота чистого, а прибуток мій ліпший за срі́бло добі́рне! ²⁰Путтю праведною я ходжу́, поміж правних стежо́к, ²¹щоб дати багатство в спа́дщину для тих, хто кохає мене, — і я понапо́внюю їхні скарбни́ці! ²²Господь мене мав на поча́тку Своєї дороги, перше чи́нів Своїх, спервові́ку, — ²³відвіку була я встано́влена, від поча́тку, від праві́ку землі. ²⁴Наро́джена я, як безо́день іще не було́, коли не було ще джере́л, водою обтя́жених. ²⁵Наро́джена я, поки го́ри поставлені ще не були́, давніше за па́гірки, ²⁶коли ще землі не вчинив Він, ні піль, ні початко́вого по́роху все́світу. ²⁷Коли приправля́в небеса́ — я була́ там, коли кру́га вставля́в на пове́рхні безо́дні, ²⁸коли хмари умі́цнював Він нагорі́, як джере́ла безо́дні зміцня́в, ²⁹коли клав Він для моря уста́ва його, щоб його берегі́в вода не перехо́дила, коли ставив осно́ви землі, — ³⁰то я ма́йстром у Нього була́, і була я весе́лощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожноча́сно, ³¹радіючи на земнім кру́зі Його, а заба́ва моя — із синами людськими! ³²Тепер же, послухайте, діти, мене, і блаже́нні, хто буде дороги мої стерегти́! ³³Навча́ння послухайте й мудрими станьте, і не відступайте від нього! ³⁴Блаже́нна люди́на, яка мене слухає, щоб пильнувати при две́рях моїх день-у-день, щоб одві́рки мої берегти́! ³⁵Хто бо знахо́дить мене, той знахо́дить життя, і оде́ржує милість від Господа. ³⁶А хто́ проти мене гріши́ть, ограбо́вує душу свою; всі, хто мене ненави́дить, ті смерть покохали!“

Song of Solomon 2:8-16

⁸„Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче гора́ми, по пагі́рках вистри́бує. ⁹Мій коханий подібний до са́рни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у ві́кна, заглядає у ґра́ти. ¹⁰Мій коханий озвався й промовив до мене: „Уставай же, подру́го моя, моя кра́сна, й до мене ходи́! ¹¹Бо оце промину́ла пора дощова́, дощ ущу́х, перейшов собі він. ¹²Показались квітки́ на землі, пора солове́йка настала, і голос го́рлиці в нашому кра́ї луна́є! ¹³Фіґа ви́пустила свої ранні плоди́, і розцвілі виногра́дини па́хощі ви́дали. Уставай же, подру́го моя, моя красна, й до ме́не ходи́!“ ¹⁴„Голубко моя у розщі́линах ске́льних, у бе́скіднім схо́вку, — дай побачити мені твоє ли́чко, дай почути мені голосо́к твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродли́ве!“ ¹⁵„Ловіть нам лисиці, лисиня́та маленькі, що ушко́джують нам виногра́дники, виноградники ж наші — у цві́ті! ¹⁶Мій коханий — він мій, я ж його́, він пасе між ліле́ями!

Ezekiel 16:1-63

¹І було́ мені слово Господнє таке: ²„Сину лю́дський, повідо́м Єрусалим про його гидо́ти, ³та й скажи: Так говорить Господь Бог до дочки́ Єрусалиму: Похо́дження твоє й наро́дження твоє — з кра́ю ханаа́нського, твій батько — аморе́єць, а мати твоя — хітте́янка. ⁴При твоєму наро́дженні, того дня, як ти народи́лася, не був обрі́заний пупо́к твій, і водою не була ти обмита на очи́щення, ані не була ти посо́лена, ані не була ти спови́та. ⁵Не зми́лувалося над тобою жодне око, щоб зробити тобі одну з цих речей з милосердя над тобою, але́ була ти ви́кинена на відкрите поле, — так мало ціно́вано душу твою в день твойого наро́дження! ⁶І прохо́див Я повз тебе, і бачив тебе, як ти валя́лася в своїй крові, і сказав Я до тебе: Живи в своїй крові! Так, Я сказав тобі: Живи в своїй крові! ⁷Рости ж, — зробив Я тебе, як польову́ рости́ну, і ти зросла́ та стала велика, і дійшла ти до найвродливі́шої вро́ди: перса ви́простались, волос твій виріс, а ти була зо́всім нага́! ⁸І прохо́див Я повз тебе, і побачив тебе, аж ось час твій наспів, — час коха́ння. І простягну́в Я полу Свою над тобою, і закрив твою наготу́, і присягнув тобі, і ввійшов з тобою в заповіт, — говорить Госпо́дь Бог, — і стала ти Моєю. ⁹І обмив Я тебе водою, і сполоска́в Я кров твою з тебе, і нате́р тебе оливою. ¹⁰І зодягнув тебе різнокольоро́вим, взув тебе в та́хаш, і спови́в тебе в віссо́н, і покрив тебе шо́вком. ¹¹І приоздо́бив тебе оздобою, і дав нараме́нники на руки твої, а ланцюга́ — на шию твою. ¹²І дав Я носову́ сере́жку до носа твого, і сере́жки на ву́ха твої, а пишну корону на твою го́лову. ¹³І приоздо́билась ти золотом та срі́блом, а одіж твоя — віссо́н та шовк, і різнокольоро́ве; булку й мед та оливу ти їла, і стала ти гарна-прегарна, і вдало́ся тобі досягти царсько́ї гідности! ¹⁴І розійшлося ім'я́ твоє поміж наро́дами за твою красу, бо доскона́ла вона, через пишно́ту Мою, яку Я на тебе поклав, — говорить Госпо́дь Бог! ¹⁵І покладалася ти на красу́ свою, і стала розпу́сною через славу свою, і виливала ти розпу́сту свою на кожного перехожого, — його ти була́. ¹⁶І бра́ла ти з шат своїх, і робила собі різнокольоро́ві па́гірки, і чинила розпусту на них, як не бувало й не буде. ¹⁷І брала ти речі з пишно́ти своєї, з Мого золота та зо срі́бла Мого, що дав тобі Я, і наробила собі подоб чоловічої статі, — і чинила розпусту із ними. ¹⁸І брала ти свою різнокольоро́ву одіж, і покривала їх, а оливу Мою та Моє кадило клала перед ними. ¹⁹А Мій хліб, що давав Я тобі, булку й оливу та мед, що ними годував Я тебе, то віддавала ти те перед їхнє обличчя на лю́бі па́хощі. І сталося це, говорить Господь Бог. ²⁰І бра́ла ти синів своїх та дочо́к своїх, що породила Мені, і прино́сила їх на їжу їм. Чи мало було розпусти твоєї, ²¹що ти різала дітей Моїх ї давала їм, перепрова́джуючи через огонь для них? ²²І при всіх гидотах твоїх та розпустах твоїх ти не пам'ятала про дні своєї мо́лодости, коли була наго́ю-пренаго́ю, коли валялася в крові своїй. ²³І сталося по всьому тому твоєму злі, — горе, горе тобі! говорить Господь Бог, — ²⁴і побудувала ти собі місця розпу́сти, і пороби́ла собі підви́щення на кожному майда́ні. ²⁵На кожному роздоріжжі побудувала ти свої підви́щення, і знесла́вила красу́ свою, і розхиля́ла ноги свої для кожного перехожого, і побільшувала свою розпусту. ²⁶І чинила ти розпусту з синами Єгипту, з своїми сусідами великотеле́сими, і побільшувала свою розпусту, щоб гніви́ти Мене. ²⁷І ось простягнув Я Свою руку на тебе, і відняв належну частину твою, — і дав тебе на волю твоїх нена́висниць, филисти́мських дочо́к, засоро́млених твоєю нечистою дорогою. ²⁸Бо чинила ти розпусту з синами Ашшуровими, і не могла наси́титись, і блуди́ла з ними, і теж не наси́тилась. ²⁹І побільши́ла ти свою розпусту до купецького кра́ю халдеїв, та теж цим не наси́тилася. ³⁰Як змучилося серце твоє, — говорить Господь Бог, — коли ти робила всі оці вчинки сваві́льної розпусної жінки! ³¹Коли ти будувала місця своєї розпусти на кожному роздорі́жжі, а підви́щення своє робила на кожному майда́ні, то не була ти, як блудни́ця, щоб збирати заплату за розпусту, ³²але як перелю́бна жінка, що замість свого чоловіка бере собі чужих. ³³Усім блудни́цям дають дару́нка, а ти сама давала дару́нки свої всім коха́нцям своїм, і підкупо́вувала їх, щоб прихо́дили до тебе звідусіль на розпусту з тобою. ³⁴І було тобі при твоїй розпусті навпаки́ від інших жіно́к, бо не волочи́лись за тобою, а через те, що ти давала заплату за розпусту, і заплата за розпусту не давалась тобі, то сталось тобі навпаки́. ³⁵Тому то, розпу́снице, послухай Господнього слова: ³⁶Так говорить Господь Бог: За те, що вилива́лась твоя розпуста, і відкрива́лась твоя нагота́ в блудоді́йстві твоїм з твоїми коха́нцями та зо всіма́ божка́ми гидоти твоєї, і за кров синів твоїх, яких ти давала їм, ³⁷тому ось Я позбираю всіх коха́нців твоїх, яким була ти приємна, і всіх, кого ти кохала, ра́зом з тими, кого ти знена́виділа, і зберу́ їх коло тебе знавко́ла, і відкрию їм наготу́ твою, і вони побачать увесь твій сором! ³⁸І засуджу́ тебе при́судом на перелю́бниць та тих, що кров проливають, і дам тебе на кров лютости та за́здрости. ³⁹І віддам тебе в їхню руку, і вони зруйну́ють твоє місце розпусти, і порозва́люють підви́щення твої, і постяга́ють з тебе шати твої, і позабирають пишні вбрання́ твої, і покладуть тебе зо́всім наго́ю. ⁴⁰І зберуть проти тебе збо́ри, і заки́дають тебе камі́нням, і порубають тебе своїми мечами. ⁴¹І попа́лять доми́ твої огнем, і зроблять на тебе при́суди на оча́х багатьох жінок. І зроблю́ Я кінець, щоб не була́ ти розпу́сницею, і ти вже не будеш давати дару́нка за розпусту! ⁴²І заспоко́їться Моя лютість на тебе, і відійде від тебе Моя за́здрість, і Я заспоко́юся, і не буду вже гніватися. ⁴³За те, що ти не пам'ятала про дні своєї мо́лодости, і гніви́ла Мене всім тим, то й Я ось поверну́ дорогу твою на твою го́лову, — говорить Господь Бог, — щоб не чинила ти розпусти після всіх гидо́т своїх! ⁴⁴Ось кожен припові́стник говоритиме про тебе припові́стку, кажучи: „Яка мати — така її до́нька!“ ⁴⁵Ти дочка́ своєї матері, що покинула свого чоловіка та своїх синів, і ти сестра своїх сесте́р, що поки́дали своїх чоловіків та своїх синів. Мати ваша хітте́йка, а ваш батько — аморе́єць! ⁴⁶А старша сестра твоя — Самарі́я та до́чки її, що сидять по ліви́ці твоїй, а сестра твоя, менша від тебе, що сидить по прави́ці твоїй — це Содо́ма та до́чки її. ⁴⁷А ти хіба не ходила їхніми доро́гами й не робила за їхніми гидо́тами? Мало бракувало, — і зіпсу́лася б ти більше від них на всіх своїх дорогах! ⁴⁸Як живий Я, — говорить Господь Бог, — не зробила Содо́ма, сестра твоя, вона та до́чки її, як зробила ти та твої до́чки! ⁴⁹Ось оце була провина твоєї сестри Содоми: пиха́, ситість ї́жі та преспокійний спо́кій були в неї та в її дочо́к, а руки́ вбогого та бідного вона не зміцня́ла. ⁵⁰І запиша́лись вони, і робили гидо́ти перед Моїм обличчям. І Я їх відкинув, як побачив оце. ⁵¹А Самарі́я не нагрішила й половини гріхів твоїх, та ти побільши́ла гидо́ти свої більш від них, і оправдала сесте́р своїх усіма́ своїми гидо́тами, які ти зробила. ⁵²Тож носи свою га́ньбу ти, що чинила її для своїх сесте́р, через твої гріхи, якими гидоти чинила ти більше за них, вони будуть справедливіші за тебе! І також посоромся, і носи свій сором за твоє всправедли́влення своїх сесте́р! ⁵³І поверну́ Я їхню долю, долю Содоми та дочо́к її, і Самарію та дочо́к її, і поверну́ долю твою серед них, ⁵⁴щоб носила ти свій сором, і соро́милася всього того, що ти наробила, потіша́ючи їх. ⁵⁵А твої се́стри, Содома та до́чки її, ве́рнуться до свого попере́днього ста́ну, і Самарі́я та до́чки її ве́рнуться до свого попере́днього стану, і ти та до́чки твої ве́рнетесь до свого попере́днього ста́ну. ⁵⁶І не була сестра твоя Содо́ма згадувана в у́стах твоїх за днів твоїх го́рдощів, ⁵⁷поки не відкрилося зло твоє, коли ганьби́ли тебе до́чки Сирії та всіх околиць його, і до́чки филисти́мські пого́рджували тебе звідусі́ль. ⁵⁸Свою розпусту та гидо́ти свої, — ти їх понесе́ш, говорить Господь. ⁵⁹Бо так говорить Господь Бог: І зроблю́ Я з тобою, як робила ти, що погорди́ла прися́гою, щоб зламати заповіта. ⁶⁰І згадаю Я Свого заповіта з тобою за днів твоєї мо́лодости, і поставлю тобі заповіта вічного. ⁶¹І ти згадаєш про свої дороги й засоро́мишся, коли ти ві́зьмеш сесте́р своїх, старших від тебе, ра́зом з меншими від тебе, і дам їх тобі за дочо́к, але́ не з твого заповіту. ⁶²І відновлю́ Я Свого заповіта з тобою, і ти пізнаєш, що Я — Господь, ⁶³щоб згадала ти й засоро́милася, і не могла більше відкривати уста перед га́ньбою своєю, коли прощу́ тобі все, що ти наробила, говорить Госпо́дь Бог“.

Hosea 2:14-23

¹⁴І спусто́шу її виноградинка та її фіґове дерево, про які вона говорила: „Це мені дар за блудоді́йство, що дали́ мені мої полюбо́вники“. А Я оберну́ їх на ліс, — і їх пожере́ польова́ звірина́! ¹⁵І навіщу́ її за дні Ваалів, коли вона кадила. І приоздбо́лювалася ти своєю носово́ю сере́жкою та своїм наши́йником, і ходила за своїми полюбо́вниками, а Мене забувала, говорить Госпо́дь. ¹⁶Тому́ то ось Я намо́влю її, і попрова́джу її до пустині, і буду говорити до серця її. ¹⁷І дам їй виноградники звідти та долину Ахор за двері надії, і вона буде там співати, як за днів своєї мо́лодости, як за дня ви́ходу її з єгипетського кра́ю. ¹⁸І станеться, того дня — говорить Господь — ти кликатимеш: „Чолові́че мій“, і не будеш більше кликати Мене: „Мій ваа́ле“ . ¹⁹I усу́ну іме́на Ваа́лів з її уст, і вони не будуть більше зга́дувані своїм і́менем. ²⁰І складу́ їм заповіта того дня з польово́ю звірино́ю, і з птаством небесним, та з плазу́ючим по землі, і лука й меча та війну зни́щу з землі, і покладу́ їх безпечно. ²¹І заручу́ся з тобою навіки, і заручуся з тобою справедливістю, і правосу́ддям, і милістю та любов'ю. ²²І заручуся з тобою вірністю, і ти пізна́єш Господа. ²³І станеться того дня, Я почую, — говорить Господь, — почую небо, а воно почує землю,

Ephesians 5:22-33

²²Дружи́ни, — корі́ться своїм чоловікам, як Господе́ві, — ²³бо чоловік — голова дружи́ни, як і Христос — Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! ²⁴І як ко́риться Церква Христові, так і дружи́ни своїм чоловікам у всьо́му. ²⁵Чоловіки, — любіть своїх дружи́н, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, ²⁶щоб її освятити, очистивши водяним ку́пелем у слові, ²⁷щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була́ свята й непорочна! ²⁸Чоловіки повинні любити дружи́н своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружи́ну свою, той любить самого себе. ²⁹Бо ніко́ли ніхто не знена́видів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, ³⁰бо ми — члени Тіла Його від тіла Його й від косте́й Його! ³¹„Покине тому́ чоловік батька й матір, і пристане до дружи́ни своєї, — і бу́дуть обоє вони одним тілом“. ³²Ця таємниця велика, — а я говорю́ про Христа та про Церкву! ³³Отже, нехай кожен зокре́ма із вас любить так свою дружи́ну, як самого себе, а дружи́на нехай боїться свого чоловіка!

Revelation 12:1-6

¹І з'явилась на небі велика ознака: Жі́нка, зодя́гнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти́ зір. ²І вона мала в утробі, і кричала від болю, та му́ки терпіла від по́роду. ³І з'явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняни́й, великий, що мав сім голів та десять ро́гів, а на його го́ловах сім вінці́в. ⁴Його хвіст змів третину зір із неба та й кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з'їсти дитину її, коли вро́дить. ⁵І дитину вроди́ла вона чоловічої ста́ті, що всі наро́ди має па́сти залі́зним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його. ⁶А жінка втекла́ на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вгото́ване, щоб там годува́ли її тисячу двісті шістдеся́т день.

Revelation 17:1-7

¹І прийшов один із семи анголі́в, що мають сім чаш, і говорив зо мною, ка́жучи: „Підійди, — я покажу́ тобі засу́дження великої розпусниці, що сидить над багатьма во́дами. ²З нею розпусту чинили зе́мні царі, і вином розпусти її впивались ме́шканці землі“. ³І в дусі повів він мене на пустиню. І побачив я жінку, що сиділа на червоній звіри́ні, переповненій імена́ми богознева́жними, яка мала сім голів і десять ро́гів. ⁴А жінка була одягнена в порфіру й кармази́н, і приоздо́блена золотом і дорогоцінним камі́нням та пе́рлами. У руці своїй мала вона золоту чашу, повну гидо́ти та не́чести розпусти її. ⁵А на чолі́ її було написане ім'я́, таємниця: „Великий Вавилон, — мати розпусти й гидо́ти землі“. ⁶І бачив я жінку, п'яну́ від крови святих і від крови мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивува́вся я дивом великим. ⁷А ангол промовив до мене: „Чого ти диву́єшся? Я скажу́ тобі таємницю жінки й звірини, яка носить її, яка має сім голів і десять ро́гів.

Joel 2:28

І бу́де потому, — виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкува́тимуть ваші сини́ й ваші до́чки, а вашим стари́м будуть сни́тися сни, юнаки́ ваші бачити будуть виді́ння.

Genesis 37:5-11

⁵І снився був Йо́сипові сон, і він розпові́в своїм браттям, а вони ще збільшили нена́висть до нього. ⁶І сказав він до них: „Послухайте но про той сон, що снився мені. ⁷А ото ми в'яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи, — та й вклоняються снопові моєму“. ⁸І сказали йому його браття: „Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?“ І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його. ⁹І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: „Оце снився мені ще сон, — і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені“. ¹⁰І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому ба́тько його, та й промовив до нього: „Що́ то за сон, що снився тобі? Чи справді при́йдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?“ ¹¹І заздрили йому брати його, а батько його запам'ята́в ці слова.

Daniel 2:19-23

¹⁹Тоді Даниїлові відкрита була таємни́ця в нічно́му виді́нні, і Даниїл просла́вив Небесного Бога. ²⁰Даниїл заговорив та й сказав: „Нехай буде благослове́нне Боже Ім'я́ від віку й аж до віку, бо Його мудрість та сила. ²¹І Він зміняє часи́ та по́ри року, скидає царів і настановляє царів, дає мудрість мудрим, і пізна́ння розумним. ²²Він відкриває глибоке та сховане, знає те, що в те́мряві, а світло спочиває з Ним. ²³Тобі, Боже батьків моїх, я дякую та сла́влю Тебе, що Ти дав мені мудрість та силу, а тепер відкри́в мені, що я від Тебе просив, — бо Ти відкрив нам справу царе́ву“.

Hosea 2:14-23

¹⁴І спусто́шу її виноградинка та її фіґове дерево, про які вона говорила: „Це мені дар за блудоді́йство, що дали́ мені мої полюбо́вники“. А Я оберну́ їх на ліс, — і їх пожере́ польова́ звірина́! ¹⁵І навіщу́ її за дні Ваалів, коли вона кадила. І приоздбо́лювалася ти своєю носово́ю сере́жкою та своїм наши́йником, і ходила за своїми полюбо́вниками, а Мене забувала, говорить Госпо́дь. ¹⁶Тому́ то ось Я намо́влю її, і попрова́джу її до пустині, і буду говорити до серця її. ¹⁷І дам їй виноградники звідти та долину Ахор за двері надії, і вона буде там співати, як за днів своєї мо́лодости, як за дня ви́ходу її з єгипетського кра́ю. ¹⁸І станеться, того дня — говорить Господь — ти кликатимеш: „Чолові́че мій“, і не будеш більше кликати Мене: „Мій ваа́ле“ . ¹⁹I усу́ну іме́на Ваа́лів з її уст, і вони не будуть більше зга́дувані своїм і́менем. ²⁰І складу́ їм заповіта того дня з польово́ю звірино́ю, і з птаством небесним, та з плазу́ючим по землі, і лука й меча та війну зни́щу з землі, і покладу́ їх безпечно. ²¹І заручу́ся з тобою навіки, і заручуся з тобою справедливістю, і правосу́ддям, і милістю та любов'ю. ²²І заручуся з тобою вірністю, і ти пізна́єш Господа. ²³І станеться того дня, Я почую, — говорить Господь, — почую небо, а воно почує землю,

Ephesians 5:25-27

²⁵Чоловіки, — любіть своїх дружи́н, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, ²⁶щоб її освятити, очистивши водяним ку́пелем у слові, ²⁷щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була́ свята й непорочна!

Revelation 21:2

І я, Іван, бачив місто святе, Нови́й Єрусали́м, що схо́див із неба від Бога, що був пригото́ваний, як неві́ста, прикра́шена для чоловіка свого.

Proverbs 1:20-33

²⁰Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає, ²¹на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої: ²²„Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́? ²³Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої! ²⁴Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався! ²⁵І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли! ²⁶Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх. ²⁷Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас, ²⁸тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, — ²⁹за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього, ³⁰не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами! ³¹І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, — ³²бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить! ³³А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“

Proverbs 8:1-36

¹Чи ж мудрість не кличе, і не подає свого голосу розум? ²На верхі́в'ях холмі́в, при дорозі та на перехре́стях стоїть он вона! ³При брамах, при вході до міста, де вхо́диться в двері, там голосно кличе вона: ⁴„До вас, мужі, я кличу, а мій голос до лю́дських синів: ⁵Зрозумійте но, не́уки, мудрість, зрозумійте ви розум, безглу́зді! ⁶Послухайте, я бо шляхе́тне кажу́, і відкриття́ моїх губ — то просто́та. ⁷Бо правду говорять уста́ мої, а лукавство — гидо́та для губ моїх. ⁸Всі слова́ моїх уст справедливі, нема в них круті́йства й лука́вства. ⁹Усі вони про́сті, хто їх розуміє, і щирі для тих, хто знахо́дить знання́. ¹⁰Візьміть ви карта́ння моє, а не срі́бло, і знання́, добірні́ше від щирого золота: ¹¹ліпша бо мудрість за пе́рли, і не рівняються їй всі клейно́ди! ¹²Я, мудрість, живу разом з розумом, і знахо́джу пізна́ння розва́жне. ¹³Страх Господній — лихе все нена́видіти: я нена́виджу пи́ху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста́! ¹⁴В мене рада й огля́дність, я розум, і сила у мене. ¹⁵Мною царю́ють царі, а законода́вці права́ справедливі встано́влюють. ¹⁶Мною пра́влять владики й вельмо́жні, всі праведні су́дді. ¹⁷Я кохаю всіх тих, хто кохає мене, хто ж шукає мене — мене зна́йде! ¹⁸Зо мною багатство та слава, трива́лий маєток та правда: ¹⁹ліпший плід мій від щирого золота й золота чистого, а прибуток мій ліпший за срі́бло добі́рне! ²⁰Путтю праведною я ходжу́, поміж правних стежо́к, ²¹щоб дати багатство в спа́дщину для тих, хто кохає мене, — і я понапо́внюю їхні скарбни́ці! ²²Господь мене мав на поча́тку Своєї дороги, перше чи́нів Своїх, спервові́ку, — ²³відвіку була я встано́влена, від поча́тку, від праві́ку землі. ²⁴Наро́джена я, як безо́день іще не було́, коли не було ще джере́л, водою обтя́жених. ²⁵Наро́джена я, поки го́ри поставлені ще не були́, давніше за па́гірки, ²⁶коли ще землі не вчинив Він, ні піль, ні початко́вого по́роху все́світу. ²⁷Коли приправля́в небеса́ — я була́ там, коли кру́га вставля́в на пове́рхні безо́дні, ²⁸коли хмари умі́цнював Він нагорі́, як джере́ла безо́дні зміцня́в, ²⁹коли клав Він для моря уста́ва його, щоб його берегі́в вода не перехо́дила, коли ставив осно́ви землі, — ³⁰то я ма́йстром у Нього була́, і була я весе́лощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожноча́сно, ³¹радіючи на земнім кру́зі Його, а заба́ва моя — із синами людськими! ³²Тепер же, послухайте, діти, мене, і блаже́нні, хто буде дороги мої стерегти́! ³³Навча́ння послухайте й мудрими станьте, і не відступайте від нього! ³⁴Блаже́нна люди́на, яка мене слухає, щоб пильнувати при две́рях моїх день-у-день, щоб одві́рки мої берегти́! ³⁵Хто бо знахо́дить мене, той знахо́дить життя, і оде́ржує милість від Господа. ³⁶А хто́ проти мене гріши́ть, ограбо́вує душу свою; всі, хто мене ненави́дить, ті смерть покохали!“

Genesis 2:18-25

¹⁸І сказав Господь Бог: „Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього“. ¹⁹І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину́, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі — воно ймення йому. ²⁰І назвав Ада́м імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була. ²¹І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. ²²І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. ²³І промовив Адам: „Оце́ тепе́р вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона жінкою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. ²⁴Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом“. ²⁵І були вони на́гі обоє, Адам та жінка його, і вони не соро́мились.

Song of Solomon 2:8-16

⁸„Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче гора́ми, по пагі́рках вистри́бує. ⁹Мій коханий подібний до са́рни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у ві́кна, заглядає у ґра́ти. ¹⁰Мій коханий озвався й промовив до мене: „Уставай же, подру́го моя, моя кра́сна, й до мене ходи́! ¹¹Бо оце промину́ла пора дощова́, дощ ущу́х, перейшов собі він. ¹²Показались квітки́ на землі, пора солове́йка настала, і голос го́рлиці в нашому кра́ї луна́є! ¹³Фіґа ви́пустила свої ранні плоди́, і розцвілі виногра́дини па́хощі ви́дали. Уставай же, подру́го моя, моя красна, й до ме́не ходи́!“ ¹⁴„Голубко моя у розщі́линах ске́льних, у бе́скіднім схо́вку, — дай побачити мені твоє ли́чко, дай почути мені голосо́к твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродли́ве!“ ¹⁵„Ловіть нам лисиці, лисиня́та маленькі, що ушко́джують нам виногра́дники, виноградники ж наші — у цві́ті! ¹⁶Мій коханий — він мій, я ж його́, він пасе між ліле́ями!

Ephesians 5:22-33

²²Дружи́ни, — корі́ться своїм чоловікам, як Господе́ві, — ²³бо чоловік — голова дружи́ни, як і Христос — Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! ²⁴І як ко́риться Церква Христові, так і дружи́ни своїм чоловікам у всьо́му. ²⁵Чоловіки, — любіть своїх дружи́н, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, ²⁶щоб її освятити, очистивши водяним ку́пелем у слові, ²⁷щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була́ свята й непорочна! ²⁸Чоловіки повинні любити дружи́н своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружи́ну свою, той любить самого себе. ²⁹Бо ніко́ли ніхто не знена́видів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, ³⁰бо ми — члени Тіла Його від тіла Його й від косте́й Його! ³¹„Покине тому́ чоловік батька й матір, і пристане до дружи́ни своєї, — і бу́дуть обоє вони одним тілом“. ³²Ця таємниця велика, — а я говорю́ про Христа та про Церкву! ³³Отже, нехай кожен зокре́ма із вас любить так свою дружи́ну, як самого себе, а дружи́на нехай боїться свого чоловіка!

Ezekiel 16:15-63

¹⁵І покладалася ти на красу́ свою, і стала розпу́сною через славу свою, і виливала ти розпу́сту свою на кожного перехожого, — його ти була́. ¹⁶І бра́ла ти з шат своїх, і робила собі різнокольоро́ві па́гірки, і чинила розпусту на них, як не бувало й не буде. ¹⁷І брала ти речі з пишно́ти своєї, з Мого золота та зо срі́бла Мого, що дав тобі Я, і наробила собі подоб чоловічої статі, — і чинила розпусту із ними. ¹⁸І брала ти свою різнокольоро́ву одіж, і покривала їх, а оливу Мою та Моє кадило клала перед ними. ¹⁹А Мій хліб, що давав Я тобі, булку й оливу та мед, що ними годував Я тебе, то віддавала ти те перед їхнє обличчя на лю́бі па́хощі. І сталося це, говорить Господь Бог. ²⁰І бра́ла ти синів своїх та дочо́к своїх, що породила Мені, і прино́сила їх на їжу їм. Чи мало було розпусти твоєї, ²¹що ти різала дітей Моїх ї давала їм, перепрова́джуючи через огонь для них? ²²І при всіх гидотах твоїх та розпустах твоїх ти не пам'ятала про дні своєї мо́лодости, коли була наго́ю-пренаго́ю, коли валялася в крові своїй. ²³І сталося по всьому тому твоєму злі, — горе, горе тобі! говорить Господь Бог, — ²⁴і побудувала ти собі місця розпу́сти, і пороби́ла собі підви́щення на кожному майда́ні. ²⁵На кожному роздоріжжі побудувала ти свої підви́щення, і знесла́вила красу́ свою, і розхиля́ла ноги свої для кожного перехожого, і побільшувала свою розпусту. ²⁶І чинила ти розпусту з синами Єгипту, з своїми сусідами великотеле́сими, і побільшувала свою розпусту, щоб гніви́ти Мене. ²⁷І ось простягнув Я Свою руку на тебе, і відняв належну частину твою, — і дав тебе на волю твоїх нена́висниць, филисти́мських дочо́к, засоро́млених твоєю нечистою дорогою. ²⁸Бо чинила ти розпусту з синами Ашшуровими, і не могла наси́титись, і блуди́ла з ними, і теж не наси́тилась. ²⁹І побільши́ла ти свою розпусту до купецького кра́ю халдеїв, та теж цим не наси́тилася. ³⁰Як змучилося серце твоє, — говорить Господь Бог, — коли ти робила всі оці вчинки сваві́льної розпусної жінки! ³¹Коли ти будувала місця своєї розпусти на кожному роздорі́жжі, а підви́щення своє робила на кожному майда́ні, то не була ти, як блудни́ця, щоб збирати заплату за розпусту, ³²але як перелю́бна жінка, що замість свого чоловіка бере собі чужих. ³³Усім блудни́цям дають дару́нка, а ти сама давала дару́нки свої всім коха́нцям своїм, і підкупо́вувала їх, щоб прихо́дили до тебе звідусіль на розпусту з тобою. ³⁴І було тобі при твоїй розпусті навпаки́ від інших жіно́к, бо не волочи́лись за тобою, а через те, що ти давала заплату за розпусту, і заплата за розпусту не давалась тобі, то сталось тобі навпаки́. ³⁵Тому то, розпу́снице, послухай Господнього слова: ³⁶Так говорить Господь Бог: За те, що вилива́лась твоя розпуста, і відкрива́лась твоя нагота́ в блудоді́йстві твоїм з твоїми коха́нцями та зо всіма́ божка́ми гидоти твоєї, і за кров синів твоїх, яких ти давала їм, ³⁷тому ось Я позбираю всіх коха́нців твоїх, яким була ти приємна, і всіх, кого ти кохала, ра́зом з тими, кого ти знена́виділа, і зберу́ їх коло тебе знавко́ла, і відкрию їм наготу́ твою, і вони побачать увесь твій сором! ³⁸І засуджу́ тебе при́судом на перелю́бниць та тих, що кров проливають, і дам тебе на кров лютости та за́здрости. ³⁹І віддам тебе в їхню руку, і вони зруйну́ють твоє місце розпусти, і порозва́люють підви́щення твої, і постяга́ють з тебе шати твої, і позабирають пишні вбрання́ твої, і покладуть тебе зо́всім наго́ю. ⁴⁰І зберуть проти тебе збо́ри, і заки́дають тебе камі́нням, і порубають тебе своїми мечами. ⁴¹І попа́лять доми́ твої огнем, і зроблять на тебе при́суди на оча́х багатьох жінок. І зроблю́ Я кінець, щоб не була́ ти розпу́сницею, і ти вже не будеш давати дару́нка за розпусту! ⁴²І заспоко́їться Моя лютість на тебе, і відійде від тебе Моя за́здрість, і Я заспоко́юся, і не буду вже гніватися. ⁴³За те, що ти не пам'ятала про дні своєї мо́лодости, і гніви́ла Мене всім тим, то й Я ось поверну́ дорогу твою на твою го́лову, — говорить Господь Бог, — щоб не чинила ти розпусти після всіх гидо́т своїх! ⁴⁴Ось кожен припові́стник говоритиме про тебе припові́стку, кажучи: „Яка мати — така її до́нька!“ ⁴⁵Ти дочка́ своєї матері, що покинула свого чоловіка та своїх синів, і ти сестра своїх сесте́р, що поки́дали своїх чоловіків та своїх синів. Мати ваша хітте́йка, а ваш батько — аморе́єць! ⁴⁶А старша сестра твоя — Самарі́я та до́чки її, що сидять по ліви́ці твоїй, а сестра твоя, менша від тебе, що сидить по прави́ці твоїй — це Содо́ма та до́чки її. ⁴⁷А ти хіба не ходила їхніми доро́гами й не робила за їхніми гидо́тами? Мало бракувало, — і зіпсу́лася б ти більше від них на всіх своїх дорогах! ⁴⁸Як живий Я, — говорить Господь Бог, — не зробила Содо́ма, сестра твоя, вона та до́чки її, як зробила ти та твої до́чки! ⁴⁹Ось оце була провина твоєї сестри Содоми: пиха́, ситість ї́жі та преспокійний спо́кій були в неї та в її дочо́к, а руки́ вбогого та бідного вона не зміцня́ла. ⁵⁰І запиша́лись вони, і робили гидо́ти перед Моїм обличчям. І Я їх відкинув, як побачив оце. ⁵¹А Самарі́я не нагрішила й половини гріхів твоїх, та ти побільши́ла гидо́ти свої більш від них, і оправдала сесте́р своїх усіма́ своїми гидо́тами, які ти зробила. ⁵²Тож носи свою га́ньбу ти, що чинила її для своїх сесте́р, через твої гріхи, якими гидоти чинила ти більше за них, вони будуть справедливіші за тебе! І також посоромся, і носи свій сором за твоє всправедли́влення своїх сесте́р! ⁵³І поверну́ Я їхню долю, долю Содоми та дочо́к її, і Самарію та дочо́к її, і поверну́ долю твою серед них, ⁵⁴щоб носила ти свій сором, і соро́милася всього того, що ти наробила, потіша́ючи їх. ⁵⁵А твої се́стри, Содома та до́чки її, ве́рнуться до свого попере́днього ста́ну, і Самарі́я та до́чки її ве́рнуться до свого попере́днього стану, і ти та до́чки твої ве́рнетесь до свого попере́днього ста́ну. ⁵⁶І не була сестра твоя Содо́ма згадувана в у́стах твоїх за днів твоїх го́рдощів, ⁵⁷поки не відкрилося зло твоє, коли ганьби́ли тебе до́чки Сирії та всіх околиць його, і до́чки филисти́мські пого́рджували тебе звідусі́ль. ⁵⁸Свою розпусту та гидо́ти свої, — ти їх понесе́ш, говорить Господь. ⁵⁹Бо так говорить Господь Бог: І зроблю́ Я з тобою, як робила ти, що погорди́ла прися́гою, щоб зламати заповіта. ⁶⁰І згадаю Я Свого заповіта з тобою за днів твоєї мо́лодости, і поставлю тобі заповіта вічного. ⁶¹І ти згадаєш про свої дороги й засоро́мишся, коли ти ві́зьмеш сесте́р своїх, старших від тебе, ра́зом з меншими від тебе, і дам їх тобі за дочо́к, але́ не з твого заповіту. ⁶²І відновлю́ Я Свого заповіта з тобою, і ти пізнаєш, що Я — Господь, ⁶³щоб згадала ти й засоро́милася, і не могла більше відкривати уста перед га́ньбою своєю, коли прощу́ тобі все, що ти наробила, говорить Госпо́дь Бог“.

Revelation 17:1-7

¹І прийшов один із семи анголі́в, що мають сім чаш, і говорив зо мною, ка́жучи: „Підійди, — я покажу́ тобі засу́дження великої розпусниці, що сидить над багатьма во́дами. ²З нею розпусту чинили зе́мні царі, і вином розпусти її впивались ме́шканці землі“. ³І в дусі повів він мене на пустиню. І побачив я жінку, що сиділа на червоній звіри́ні, переповненій імена́ми богознева́жними, яка мала сім голів і десять ро́гів. ⁴А жінка була одягнена в порфіру й кармази́н, і приоздо́блена золотом і дорогоцінним камі́нням та пе́рлами. У руці своїй мала вона золоту чашу, повну гидо́ти та не́чести розпусти її. ⁵А на чолі́ її було написане ім'я́, таємниця: „Великий Вавилон, — мати розпусти й гидо́ти землі“. ⁶І бачив я жінку, п'яну́ від крови святих і від крови мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивува́вся я дивом великим. ⁷А ангол промовив до мене: „Чого ти диву́єшся? Я скажу́ тобі таємницю жінки й звірини, яка носить її, яка має сім голів і десять ро́гів.

Romans 2:14-15

¹⁴Бо коли погани, що не мають Зако́ну, з природи чинять зако́нне, вони, не мавши Зако́ну, самі собі Зако́н, ¹⁵що виявляють ді́ло Зако́ну, написане в серця́х своїх, як свідчить їм сумлі́ння та їхні думки́, що то осуджують, то виправдують одна о́дну,

Galatians 6:1-2

¹Браття, як люди́на й упаде́ в якій про́гріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом ла́гідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! ²Носіть тягарі́ один о́дного, і так виконаєте зако́на Христового.

1 John 4:1

Улю́блені, — не кожному духові вірте, але випробо́вуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ.

Philippians 4:6-7

⁶Ні про що не турбуйтесь, а в усьо́му нехай виявля́ються Богові ваші бажа́ння молитвою й проха́нням з подякою. ⁷І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки́ у Христі Ісусі.